Історія села Хлистунівка

Село розташоване на березі річки Вільшанка за 8 кілометрів від Городища.

     „Село при річці Вільшанці, у 8-ми верстах вище міста Городища, і у 4-х нижче села В′язівка, з гористим місцезнаходженням із чорноземними полями. Село тягнеться на протязі 1 версти по долині, між двох невеликих гір. Жителів обох статей 2060.” Так пише про Хлистунівку історик Л.Похилевич.

     Що до назви „Хлистунівка” існує кілька легенд. Хлистунівка згадується у творах польського письменника Станкевича. Змальовуючи визвольну боротьбу українського народу проти польської шляхти, він вказує, що козаки із війська Б.Хмельницького між В′язівком і Городищем „захлиснули” загін поляків. Звідси за переказами і пішла назва села. Є дані, що в Хлистунівці на місці старої була побудована церква у 1848 році. Зараз у Хлистунівці проживає майже 2380 людей, а на 1913 рік прихід Михайлівської церкви с. Хлистунівка налічував 2185 чоловіків і 2216 жінок.

Час утворення населеного пункту не встановлено. У селі так само як і на всій Черкащині, є багато курганів, або так званих «могил». Так, від села Дирдин до Хлистунівки був найбільший курган, тому й сучасна назва автозупинки — Могила. Кургани давно вважалися козацькими, але деякі з них створені в добу давньої бронзи, а деякі — у скіфський період.

Восени 1997 року велися розкопки експедицією археологічної інспекції міста Черкас вздовж кургану. Було знайдено неглибокі поховання з останками кісток, рештками скіфського посуду, наконечників стріл, були катакомби у вигляді ям, з підкопом в один бік. Поховані лежали на спиніголовою переважно на захід. Очевидно, це було поховання простих скіфів. Знайдено ще два поховання, вік яких становить IVІІІ століття до н. е. Найбільше і найглибше з них, що належало знатній жінці, було пограбоване. Друге поховання виявилося незайманим і містило останки дівчинки віком 10—12 років. На ній було скляне намисто, залишки бронзовоїсережки та 9 бронзових бляшанок. Цікаво, що серед намиста одна намистинка була «плямистою», виготовлення якої було клопітким. Це свідчить про високий розвиток матеріальної культури скіфів, а також про специфічні поховання для багатих.

Орієнтовно в першій половині XV століття з'явились ознаки організованого життя людей на території сучасної Хлистунівки. Найстаріше поселення було в урочищі Вергунів Яр, що розташований між залізничною дорогою, яка веде на південь, і хуторомЛемехівка (бо її територія нагадує леміх). Назва цього яру ймовірно походить від прізвища Вергуни — перших поселенців поблизу цієї місцини. Тягнеться яр двома рукавами, на дні яких б'ють джерела, що здавна живлять річку Вільшанку. Також ознаки організованого поселення на території сучасної Хлистунівки були і на Донцевій горі.

У 1748 році в селі побудовано християнську церкву, а в 1778 році з'явилися різні організації розкольників (хлисти і лемехи). Через деякий час було прийнято віру хлистів, яких хоронили в яму у сидячому положенні, а хрести ставили в ноги, на відміну від християнської віри. Хлистунівка в цей час входила до складу Київського намісництва Київського повіту. За указом царя Павла І від12 грудня 1796 року Київське намісництво було ліквідовано і перейменовано на Київську губернію. Хлистунівка ввійшла до складу Київської губернії Черкаського повіту.

Лаврентій Похилевич у своїх «Сказаннях про населені місцевості Київської губернії» 1864 року пише, що населення тут 2 060 чоловік. Церква в селі Архистратига Михаїла, 4-го класу, побудована в 18 столітті.

Земля і люди села, як і всього району, належали графу Воронцову. В Хлистунівці було дві економії — «Миколаївська», у володінні якої було 612 десятин землі, на якій працювало 1 тисяча осіб та «Селянська», у володінні якої було 250 десятин орної землі і 150 десятин луків. 37 десятин землі було у володінні церкви. Люди села підпорядковувалися поміщику Кончаківському та його економу Крижанівському.

В 1898 році в селі відбулося селянське заворушення проти поміщика, в ході якого селяни побили жатки економії. Для придушення повстання було прислано один батальйон 70-тисячного піхотного Севастопольського полку. Хлистунівський маєток був у власності поміщиці К. А. Балашової. Коли почалися селянські заворушення в селі, поміщиця здала його в оренду пану Кончаківському, а Миколаївський маєток, який розташований за 4 км від села, — пану Дзарському.

У 19051907 роках відбувся селянський виступ, яким керували підпільники соціал-демократи П. Я. Пасічник, І. Ф. Онопрієнко, Ю. С. Грубський.

Радянську владу в селі проголошено через 20 днів після Жовтневого перевороту 1917 року. В кінці 1919 року організовано комітет незаможних селян, який очолювали Малюта Михайло Петрович, Ружин Михайло Миколайович. У перші роки колективізаціїутворено один колгосп імені Сталіна, а через кілька років другий — імені Шевченка. У 1929 році утворено колгосп «Вперед», згодом їх об'єднано в один — ім. Котовського.

На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали 530 жителів села, 360 з них загинули. На їх честь у центрі села споруджено обеліскСлави. 27 чоловік нагороджено орденами і медалями.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 3 384 чоловіка, працювали середня школа, в якій навчалось 517 учнів, клуб на 300 місць, двібібліотеки з фондом 14 тисяч книг, два фельдшерсько-акушерських пункти.

На території села була розміщена центральна садиба колгоспу ім. Котовського, який обробляв 3 739 га землі, в тому числі 2 334 гаорної. Колгосп вирощував зернові і технічні культури, займався м'ясо-молочним тваринництвом. Працював електромлин, цегельний, щебенний заводи, завод залізобетонних конструкцій.